Майстер клас — сучасна форма проведення навчального тренінгу — семінару для відпрацювання практичних навичок з метою підвищення професійного рівня і обміну досвідом, розширення кругозору і прилучення до новітніх галузей знання. Психолог розповіла та показала, як застосовувати на практиці нову техніку.

Мета майстер класу: розвиток комунікативних навичок, творчої уяви, спонтанності у вираженні емоцій і почуттів, пошуку власних енергетичних ресурсів, допомагати педагогу створювати в групі дружню атмосферу довіри, доброзичливого і відкритого спілкування, полегшуючи тим самим процес спільного навчання та виховання в дитячому садочку.

Матеріали: мольберт, у якому замість полотна використано скло у дерев’яній рамі, сухі та вологі ганчірки для витирання фарб на склі; посудини з водою для миття рук; ганчірки для витирання рук; матеріал для виготовлення пальчикових фарб: борошно, сіль, олія, ПВА, харчовий барвник, вода, миски.

Малювання на склі пропонується педагогам, які думають про психічне здоров’я дітей, про їх емоційний досвіді, про необхідність кожній дитині уміти будувати конструктивні відносини з іншими дітьми і позитивно ставитися до себе.

Малювання на склі не лише оригінальний засіб розвитку творчих здібностей дітей, а й ефективний вид арт — терапії, який допомагає дітям розуміти себе, виражати свої думки і почуття, мрії та надії, позбутися своїх страхів і самовдосконалюватися.

Використання техніки малювання на склі дає можливість педагогу допомогти дитині впоратися зі своїми проблемами, відновити його емоційну рівновагу чи усунути наявні в нього порушення поведінки, допомогти інтелектуальному розвитку, креативній творчості.

Хлопчаки грають у міліціонерів, пожежників, космонавтів. Дівчатка — в «дочки-матері». Якщо до цього іграшка мала цінність сама по собі тільки тому, що належала дитині, то зараз все змінюється. Іграшки стають «проміжним» ланкою між дітьми, умовою гри.

Тепер діти самі прагнуть поділитися іграшкою з друзями, адже це означає, що буде спільна захоплююча гра. Людські відносини виходять на перший план. Іграшка, принесена в садок і нікого не зацікавила, буде відкладена у далекий кут.

Саме в цей час на хвилі спільної гри в дітях і можна виховати вміння ділитися, яке у дорослих називається щедрістю. Дитина дуже швидко розуміє, що, дозволивши грати своєю іграшкою іншим, вона отримує право увійти до групи, грати разом. Саме тому батьки 3-5-річних дітей набагато рідше згадують про жадібність. Просто вони бачать, що діти почали ділитися і це відбулося як би само собою.

Діти, як правило, охоче діляться своїми речами з друзями, але можуть не дозволити навіть доторкнутися до них іншим. Справа в тому, що дитина виділяє для себе близьке оточення, в яке входять рідні та друзі. Цим людям дитина довіряє, завжди охоче спілкується і з задоволенням поділиться найпотаємнішим.

І є люди, поруч з якими малюк змушений перебувати, але може відмовляти їм у спілкуванні (наприклад, деякі родичі й інші хлопці в саду). З ними він не захоче ділитися. Жадібність це? Ні. Подумайте самі: у Вас є машина. Чи дасте Ви на ній покататися Вашої знайомої з сусіднього під’їзду? Швидше за все — ні. А Вашому чоловікові, братові? Швидше за все — так. Тому якщо дитина здатна поділитися з близькими та друзями, то жадібним він не є.

У цей період дитина активно вбирає в себе соціальні установки житті. Вона починає співвідносити свою поведінку з якимись правилами, обов’язковими для всіх. Тому саме зараз саме час розповісти, а краще показати на своєму прикладі, що означає ділитися. Ви повинні показати, що треба вміти не тільки брати, але й давати.

Намагайтеся використовувати для цього кожну нагоду. Наприклад, від плитки шоколаду залишилося кілька часточок, і дитина хоче все доїсти. Непогано в цей момент нагадати йому, що ви теж не відмовилися б від шоколаду, та й татові треба залишити. Поділіть всі на 3 рівні частини. Якщо в сім’ї декілька дітей, не забувайте нагадувати їм про те, що треба завжди ділитися між собою, а також з вами.

Купуючи солодощі в магазині, запропонуйте дитині: «Давай купимо ці цукерки бабусі, адже ми скоро поїдемо до неї в гості». І не лінуйтеся допомогти малюкові зробити кому — небудь подарунок своїми руками до дня народження та свят. Не упускайте випадку надати їй можливість відчути, як приємно робити добрі справи і у відповідь отримувати подяку друзів і рідних.

Щедрість — це душевна потреба.
Навчити дітей ділитися іграшками і цукерками — мало. Адже справжня щедрість — це не тільки здатність поділитися якоюсь річчю, а й бажання поділитися їй. Тому важливо, щоб ваша дитина бачила, що Ви знаходите час, щоб допомогти друзям, щоб «по душам» поговорити з рідними, аби порадувати чимось близьких. Важливо, щоб дитина зрозуміла: Ви самі отримуєте радість від усього цього. Тоді й вона навчиться бути душевно щедрою.

Поради батькам.

* Поки дитині 1,5 — 2,5 роки дозвольте їй захищати свої іграшки від інших дітей. Пам’ятайте, що в цьому віці у дитини формується вміння постояти за себе і свою власність. Дотримуйтеся стратегії «Дитина може поділитися, якщо захоче».

* Придивіться, яке положення займає дитина в родині. Не дозволяйте йому ставати «маленьким тираном».

* Розмовляйте, обговорюйте з дитиною прожитий день. Проводьте час разом: гуляйте, грайте та розважайтеся. Хороший емоційний контакт з дитиною — краща профілактика жадібності.

Розуміння і удачі Вам у Вашій цікавій і потрібній справі!

Пісочна терапія — УНІКАЛЬНИЙ МЕТОД ПІЗНАННЯ СВОЄЇ ДУШІ.

В психологічному кабінеті ШДС «ПЕРЕВЕСЛО»

відкрита пісочна кімната.

Карл Густав Юнг висунув ідею про те, що «часто руки не знають, як розплутати те, над чим марно б’ється розум».

Пісочна терапія – це ключ до внутрішнього світу дитини, один з найбільш органічних способів висловити переживання, досліджувати світ, вибудувати відносини. Дитина грає в те, що її турбує. Відіграючи свої емоції, дитина кожен раз сама себе лікує. Батьки повинні бути поряд, підтримувати її в процесі «самолікування» і робити для себе висновки про те, що турбує їх сина чи доньку в даний момент.

До того ж створення пісочних композицій, на відміну від малюнка, наприклад, не вимагає яких-небудь особливих умінь. Тут неможливо помилитися, зробити щось не так — це важливо для тих, хто звик строго оцінювати себе. У кожного з нас вільно чи мимоволі з’являються критерії того, що таке «красивий малюнок», «гарний вірш», «правильно виліплена фігурка», але немає такого поняття, як «хороша» або «правильна» композиція на піску.

Пісочниця – це маленька модель навколишнього світу. Під час гри з піском дитина може висловити свої відчуття та переживання. За допомогою гри її легше почути та зрозуміти дорослим. Вирішуючи суперечливі питання під час гри у дитини зникає необхідність проявляти їх у повсякденному житті. Розігруючи різні сюжети відомих казок у пісочниці дитина символічно вирішує свої проблеми, позбавляється комплексів, страхів та переживань.

Переваги пісочної терапії:

- сприяє процесу індивідуалізації;

- розкриває творчий потенціал, внутрішні почуття, покращує сприймання та актуалізує спогади;

- сприяє поверненню дитини до минулого досвіду з метою повторного переживання;

- створює місток між несвідомим та свідомим, внутрішнім та зовнішнім, духовним та фізичним, невербальним та вербальним;

- забезпечує безпосередню гру, де немає жодного правильного або неправильного шляху;

- дозволяє позбутися контролю свідомості;

- стирає перепони для спілкування з людьми різного віку та інтелектуального статусу.

Пісочна терапія як різновид арт-терапії зорієнтована на притаманний кожній дитині внутрішній потенціал здоров’я і сили. Вона акцентує увагу на природному вияві думок, почуттів та настрою в творчості, прийняття дитини такою, якою вона є. Для дітей — це ігровий спосіб розповісти про свої проблеми, продемонструвати свої страхи та позбавитися їх, а також зняти емоційне напруження. Адже гра для дитини — це необхідна, природна й улюблена діяльність.

Психолог ШДС «ПЕРЕВЕСЛО»: Катаєва Тетяна Вікторівна.

дитини до навчання»

Сім’ю майбутнього першокласника чекають серйозні зміни – дитина готується вступити до школи. І багато в чому успішність дитини залежить від правильної батьківської позиції. Саме в першому класі і діти і батьки складають свій перший іспит, який може визначити всю подальшу долю дитини, адже поганий шкільний старт часто стає першопричиною всіх майбутніх невдач.
Дехто з батьків вважає, що дитину можна підготувати дуже швидко перед самою школою, посилено займаючись. Але це рішення не можна вважати правильним, тому що така «швидка підготовка» може сприяти психологічному перевантаженню дитини. Саме тому завдання батьків, в міру своїх сил і можливостей, намагатися підготувати дитину до школи – заздалегідь, щоб поліпшити їй подальше навчання та попередити шкільну неуспішність.
Важливо, щоб дитина йшла до школи готова фізично, але не менш важлива готовність психологічна.
Складовими психологічної готовності є:

— особистісна;
— вольова;
— інтелектуальна.

Особистісна готовність – мотиваційна і комунікативна – виявляється у відношенні дитини до школи, до навчання, до вчителя і до самого себе. У дітей має бути позитивна мотивація до навчання в школі. (Мотивація – це внутрішня спонука щось робити.)
Як правило, всі діти хочуть йти до школи, сподіваються бути хорошими учнями, отримувати гарні оцінки. Але приваблюють їх різні чинники.
Одні говорять: «Мені куплять портфель, форму», «Там навчається мій друг»…Проте, це все зовнішні прояви. Важливо, щоб школа приваблювала своєю головною метою – навчанням, щоб діти говорили: «Хочу навчатися читати», «Буду добре вчитися, щоб, коли виросту, стати…»
Визначити мотивацію дитини щодо навчання можна за допомогою вправ – ігор. В кімнаті, де виставлені іграшки, дитині пропонуєте їх роздивитися. Потім сідаєте разом з дитиною і читаєте казку, яку раніше не читали. На найцікавішому місці зупиняєтесь і запитуєте, що хоче дитина: слухати казку далі чи гратися іграшками. Висновок такий: якщо дитина хоче йти гратися – у неї переважає ігровий мотив. Діти з пізнавальним інтересом хочуть слухати казку далі.
Формуванню мотиваційної готовності сприяють різноманітні ігри, де активізуються знання дітей про школу. Наприклад: «Збери портфель», «Я йду до школи», «Що у Незнайка в портфелі». Отже мотиваційна готовність – це бажання дитини прийняти нову для неї соціальну роль. Для цього важливо, щоб школа подобалась своєю головною метою – навчанням.
Особистісна готовність включає в себе і вміння спілкуватися з однолітками та вчителями і бажання бути доброзичливими, не проявляти агресії, виконувати роботу разом, вміти пробачати.
Емоційно – вольова готовність – включає в себе вміння дитини ставити перед собою мету, планувати свої дії, оцінювати свої результати, адекватно реагувати на зауваження.
Дитину чекає нелегка напружена праця. Від неї будуть вимагати робити не тільки те, що хочеться, а й те, що треба: режим, програма. Діти 6-ти років, які психологічно готові до школи, здатні відмовитися від гри і виконати вказівку дорослого.

Що таке «Готовність до навчання в школі?»

Чи віддавати дитину майбутньої осені до школи чи ще рік почекати з початком навчання? Багатьох батьків шестирічок і, навіть тих, кому ще немає шести, хвилює це питання аж до першого вересня. Заклопотаність батьків зрозуміла: адже від того наскільки успішним буде початок шкільного навчання, залежить успішність дитини в наступні роки, його ставлення до школи, навчання і, в кінцевому результату, благополуччя в його шкільному і дорослому житті.
«Моя дитина з трьох років читає, рахує, вміє писати прості слова. Їй напевно, нескладно буде вчитися в першому класі », — часто можна чути від батьків шестирічок. Проте навички, набуті дитиною в письмі, читанні і рахунку ще не означають, що дитина психологічно дозріла змінити діяльність з ігрової на навчальну. Крім того, необхідні особистісні якості та мислення малюка просто не встигають розвинутися, не вистачає ні часу, ні сил.
Що ж таке «готовність до навчання в школі»? Зазвичай, коли говорять про готовність до шкільного навчання, мають на увазі такий рівень фізичного, психічного і соціального (особистісного) розвитку дитини, який необхідний для успішного засвоєння шкільної програми без шкоди для її здоров’я. Отже, поняття «готовність до навчання в школі» включає: фізіологічну готовність до шкільного навчання, психологічну та соціальну або особистісну готовність до навчання в школі.
Всі три складові шкільної готовності тісно взаємопов’язані, а недоліки кожної з її сторін, так чи інакше, позначаються на успішності навчання в школі.
Дитина завжди, незалежно від віку, готова до отримання нових знань, тобто готова вчитися, навіть якщо ми спеціально її навчанням не займаємося. Чому ж тоді у деяких дітей при навчанні в школі виникають проблеми різного характеру?
Це можна пояснити наступними причинами:

1. Сучасна школа може навчати далеко не всіх дітей, а тільки тих, яким притаманні певні характеристики, хоча навчатися здатні всі діти.

2. Школа зі своїми нормами, методами навчання і режимом пред’являє першокласнику цілком певні вимоги. Ці вимоги жорсткі, консервативні і дітям доводиться пристосовуватися до школи, не чекаючи змін з боку школи.

3. У школу приходять різні діти, але до всіх пред’являються однакові вимоги.
Що повинна знати і вміти дитина, яка готується до школи?

1. Прізвище, ім’я, по — батькові своє і батьків;

2. Свій вік (бажано дату народження);

3. Свою домашню адресу; країну, місто, в якому живе, і основні визначні пам’ятки;

4. Пори року (їх кількість, послідовність, основні прикмети кожної пори року; місяці (їх кількість і назви); дні тижня (їх кількість, послідовність);

5. Вміти виділяти суттєві ознаки предметів навколишнього світу і на їх основі класифікувати предмети за наступними категоріями: тварини (домашні і дикі; жарких країн, Півночі); птахи, комахи, рослини (квіти, дерева), овочі, фрукти, ягоди; транспорт (наземний, водний, повітряний); одяг, взуття та головні убори; посуд, меблі, а також вміти розділити предмети на дві основні категорії: живе і неживе;

6. Розрізняти і правильно називати площинні геометричні фігури: коло, квадрат, прямокутник, трикутник, овал;

7. Володіти олівцем: без лінійки проводити вертикальні і горизонтальні лінії, акуратно зафарбовувати, штрихувати олівцем, не виходячи за контури предметів;

8. Вільно орієнтуватися в просторі та на аркуші паперу (право — ліво, верх — низ і т. д.);

9. Складати ціле з частин (не менше 5-6 частин);

10. Вміти повно і послідовно переказувати прослуханий або прочитаний твір, скласти розповідь за картиною; встановлювати послідовність подій;

11. Запам’ятовувати і назвати 6-8 предметів, картинок, слів;

Підготовка до 1 вересня

Речі, які купують першокласнику і взагалі школяру молодших класів, мають відповідати певним вимогам:

1) Максимальною міцністю.
2) Максимальною простотою в експлуатації.
3) Вони мають легко замінюватись.

Рюкзак (ранець) має бути в перш за все міцним, щоб з гідністю витримати всі випробування. Пенал максимально простої конструкції, без багатої кількості відділень і складних замків, інакше, дитині доведеться витратити від п’яти до десяти хвилин (залежно від психомоторного розвитку малюка) на його заповнення. Адже десяти хвилин може і не бути. І тому ручки, фломастери та олівці зсипаються в портфель абияк, при цьому, втрачаються і псуються.

Більшість дітей при вступі до школи проходять період психологічної адаптації. При цьому вони часто стають ще більш розсіяними, щось забувають, щось втрачають. Наприклад: Ви придбали для свого малюка ексклюзивне шкільне «знаряддя», а він його втратив, зіпсував, зламав … Вам це байдуже? Можливо. Але дитині-то, повірте, ні! Нехай «шкільне знаряддя» (ручки, олівці, гумки тощо) будуть недорогими, але хай їх буде багато. Втратив? Зламав? Нічого страшного. Ось вони лежать, в ящику. Але надалі будь уважнішим …

Щоб Ваші зусилля по підготовці дитини до школи були ефективними, скористайтеся наступними порадами

1. Не допускайте, щоб дитина нудьгувала під час занять. Інтерес — найкраща з мотивацій, якщо дитині весело вчитися, вона вчиться краще.

2. Повторюйте вправи. Якщо якась вправа не виходить, зробіть перерву, поверніться до неї пізніше або запропонуйте дитині легший варіант. Не забувайте: розвиток розумових здібностей дитини формується часом і практикою.

3. Не проявляйте зайвої тривоги з приводу недостатніх успіхів дитини.

4. Будьте терплячі, не ставте перед дитиною завдання, які перевищують його інтелектуальні можливості.

5. У заняттях з дитиною потрібна міра. Не змушуйте дитину виконувати завдання, якщо вона крутиться, втомилася, засмучена; займіться чимось іншим. Постарайтеся визначити межі витривалості дитини і збільшуйте тривалість занять щоразу на дуже невеликий час. Дайте дитині можливість іноді займатися тією справою, яка їй подобається.

6. Діти дошкільного віку погано сприймають одноманітні, монотонні заняття. Тому при проведенні занять краще вибирати ігрову форму.

7. Розвивайте у дитини навички спілкування: навчіть дитину дружити з однолітками, ділити з ними успіхи та невдачі. Все це їй стане в нагоді в соціально складній атмосфері школи.

8. Уникайте несхвальної оцінки, знаходьте слова підтримки, частіше хваліть дитину за її терпіння, наполегливість. Ніколи не підкреслюйте її слабкості в порівнянні з іншими дітьми. Формуйте у неї впевненість у своїх силах.

А найголовніше, намагайтесь не сприймати заняття з дитиною як важку працю, радійте і отримуйте задоволення від процесу спілкування. Пам’ятайте, що у вас з’явилася прекрасна можливість подружитися з дитиною.

Отже, успіхів вам і більше віри в себе та можливості своєї дитини!

Початок відвідин дитиною дитячого садка є новим етапом в її житті, тому краще підготуватися до нього наперед. Критерієм благополучного психологічного і фізичного стану дитини є її успішна адаптація. У тому випадку, коли дитина не справляється із завданням адаптації до нових умов, ми можемо спостерігати симптоми важкої адаптації. До них відносяться:

• порушення позитивного емоційного стану дитини;
• дитина багато плаче, прагне до емоційного контакту з дорослими або, навпаки, роздратовано відмовляється від нього;
• дитина випробовує складнощі зі встановленням контакту з іншими дітьми;
• порушення апетиту;
• порушення сну;
• хворобливо протікає розлука з рідними;
• знижується загальна активність;
• загальний пригнічений стан.

Проте в силах батьків запобігти подібним наслідкам відвідин дитячого саду. Для цього ми рекомендуємо скористатися наступними порадами.

1. В першу чергу, дорослі повинні вибрати садок, який справить на них гарне враження, познайомитися з педагогами-вихователями.

2. Приблизно за місяць можна починати готувати дитину психологічно — розповісти про те, що таке дитячий садок, хто туди ходить, що там відбувається, бажано, якомога частіше гуляти біля нього, щоб малюк звикав до території. Батько може поділитися з дитиною власними позитивними спогадами про перебування в саду. Проте одночасно з цим потрібно не «перегнути палку» — не варто дуже часто акцентувати увагу на майбутній події, що може викликати у дитини страх і невпевненість у власних силах.

3. Можна пограти з дитиною в гру «Дитячий садок». Роль малюка може виконувати або він сам, або яка-небудь іграшка. Покажіть йому в грі, як можна познайомитися з однолітками, як вступити в гру. Хай в грі дотримується ритм життя в дитячому садку: ляльки снідатимуть, робитимуть зарядку, гулятимуть, обідатимуть, лягатимуть спати. Корисно продовжувати гру і тоді, коли малюк почне ходити в садок. У грі вам буде простіше прослідкувати, які проблеми і труднощі він випробовує, допомогти йому справитися з ними.

4. В тому випадку, якщо дитячий садок знаходиться поблизу будинку, в майбутньому дитячому колективі у дитини, напевно, знайдуться знайомі діти. Саме з ними вона і спілкуватиметься в перші декілька днів — до тих пір, поки не знайде собі нових друзів. В тому випадку, якщо групу не відвідує жодна дитина, яка була б знайома вашому малюкові, краще наперед познайомити його з ким-небудь з дітей. Це допоможе їй швидше налагодити спілкування в колективі.

5. До режиму дитячого садка необхідно підготуватися також завчасно — зазвичай дітей приводять до 8-9 ранку, а забирають до 19 вечора, тиха година — з 13 до 15. Далеко не всі діти звикли прокидатися в 7 ранку, тому перебудовуватися під новий лад потрібно починати як мінімум за 2-3 місяці. Відправлятися до сну краще в 21.00.

6. У перші декілька днів, у жодному випадку, не слід залишати дитину більш, ніж на 2-3 години. Спостерігаючи за її реакцією, можна поступово збільшувати час перебування в дитячому садку. Рекомендації психолога наступні — близько тижня забирати дитину з садка до денного сну, далі (при нормальному стані малюка) близько тижня — відразу після сну, а вже потім можна залишати на вечірню прогулянку. Як правило, в перші дні діти втомлюються як психологічно, так і фізично, тому, при нагоді, добре влаштовувати «розвантажувальні від садка» дні – один — два дні в тиждень залишатися з ним удома.

6. Їжа в дитячому саду відрізняється від домашньої, тому батькам варто завчасно підготувати дитину, привчаючи її до звичайної і здорової їжі — супів, каш, салатів і т.д. Якщо Ваша дитина не відрізняється хорошим апетитом, варто наперед поспілкуватися з вихователем — у жодному випадку не слід насильно примушувати дитину їсти.

7. Варто наперед привчати дитину до самостійності і навиків самообслуговування. Зовсім маленьким дітям допомагають одягнутися вихователі, в більш старшому віці дитина повинна вже дещо уміти і сама. Безумовно, навики самостійності виробляються не відразу. Проте в звичному домашньому середовищі дитині буде набагато простіше навчитися надягати колготки, застібати ґудзики і т.д.

8. Збираючись в дитячий садок, можна, і навіть потрібно, дозволяти дитині брати з собою деякі іграшки, щоб вона принесла туди «частинку» рідної оселі. Хай іграшка ходить з дитиною в дитячий садок «щодня» і знайомиться там з іншими іграшками. Розпитуйте дитину, що з іграшкою відбувалося, хто з нею товаришував, хто кривдив, чи не було їй сумно (дітям легше говорити про свої відчуття від імені іграшки).

9. Під час прощання з мамою часто дитина починає вередувати — тримається всіма силами за маму, іноді навіть голосно кричить, ридає і влаштовує істерики. Потрібно спокійно поцілувати малюка, помахати йому рукою і «передати» до надійних рук вихователя (якщо вона сама відмовляється йти). Зазвичай, діти, особливо ясельного віку, плачуть хвилин 5-10 і заспокоюються. Залишаючи дитину, головне — не зникати раптово. Дитина повинна бачити, що мама йде і потім прийде. Потрібно детально пояснити дитині, що вона зараз робитиме: «Ти зараз пограєшся, поїси, поспиш, а я поки піду до магазину, куплю тобі що-небудь смачне. Потім ти прокинешся, а я вже за тобою прийшла».

10. У перші декілька днів дитина відчуває себе в дитячому саду скуто. Постійна заборона емоцій може привести до нервового зриву, тому в період адаптації дитині просто необхідно «випускати» емоції в звичній домашній обстановці, що не викликає скутості. Не лайте її за те, що вона дуже голосно кричить або швидко бігає — це їй необхідно.

11. Коли дитина знаходиться поза дитячим садком, батькам потрібно прагнути присвячувати їй якомога більше часу — гуляти, грати, розмовляти.

12. Будьте у контакті з вихователями — цікавтеся поведінкою дитини в садочку, її відносинами з дорослими і однолітками, обговорюйте проблеми, що виникають.

Зазвичай дитина звикає до нових умов протягом 2-3 тижнів. В цей час вона може стати капризною, погано спати, плакати, коли бачить батьків. Не поспішаєте негайно забрати малюка на домашній режим. Пройде небагато часу і вона звикне до нового спілкування. Іноді адаптація буває складною і тривалою, тоді дитина поводиться агресивно або, навпаки, відчуває себе пригнічено, або малюк погано себе почуває, довго не засинає, відчуває страхи, прокидається з плачем. У такому разі краще звернутися до психолога або дитячого психотерапевта.
Якщо Ви помічаєте, що в спілкуванні Ваш малюк надмірно сором’язливий або конфліктний, не може розлучатися з Вами, і ці риси стали стійкими, краще звернутися до фахівця. Психолог допоможе визначити причину такої поведінки і справитися з проблемою.

В термін так в термін … І ви, як усі, відвели дитини в дитячий сад.Ось він ходить день, другий, тиждень … Тільки чомусь ви не раді, а швидше стурбовані цим. Ваш малюк майже невпізнанним, з ним щось відбувається, наче він раптом «розвивається назад». У нього регрес у всьому досягнутому: в мові, навичках, уміннях, грі. І все це тільки за тиждень! За будь-якого приводу істерики, Знову можуть стати мокрими штанці. Нічого не їсть і погано спить. І. .. не хоче ходити в дитячий сад. Кожен день має відмовки. Розлучається з плачем, голосячи, що його вже ніхто не любить, що він обіцяє бути хорошим, аби поруч була його мама. Голосить так, що щемить серце. Та ще хапається за спідницю і, благаючи, заглядає до вас в очі. Він до цих пір ні з ким не дружить, та й не бажає потоваришувати. Виховательки скаржаться на нього. Цілий день сидить один, не розмовляючи навіть з ними, весь наїжачену, неначе горобець, впившись поглядом у вхідні двері. Тільки рипнуть двері, і він вже до неї мчить з такою швидкістю, як ніби хтось женеться за ним. Постоїть, побачить, що прийшла не мама, і знову сідає, знову чекає. У перший день його хоч якось можна було відвернути новими іграшками, але тепер не діє і це.

А може бути в перші дні на вашого малюка надавали свою дію і привабливість новизни, радість спілкування з іншими дітьми? Він був гордий тим, що ходить в дитячий сад, як старші діти. Потім, можливо, у зв’язку з тим, що дитина занадто швидко виявився наданим самому собі або ж відчув себе втраченим серед такої кількості дітей, він тепер оцінив свої втрати, пов’язані з надходженням в дитячий сад (звичні зручності, невелика група дітей, з якими він перебував разом у няні або в яслах, прогулянки з мамою та ін.) І тоді розігрується справжня драма в той момент, коли її вже не чекали.

Чому так не милий дитячий сад? Він же сам твердив, що йому нудно, він же сам хотів грати з дітьми. Значить, він лише тільки прикидався? Адже, зрештою, не підмінили ж малюка! «Підмінили» …»Підмінили» життя і обставини. Він такий, яким він має бути. Не хвилюйтеся, це все природно. І звичайно, незабаром пройде. Ваша дитина просто пристосовується до саду. У нього період адаптації.

Що таке адаптація?
Адаптація — це пристосування або звикання організму до нової обстановки. Для дитини дитячий садок, безсумнівно, є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими відносинами.

Адаптація зазвичай протікає складно з масою негативних зрушень в дитячому організмі. Ці зрушення відбуваються на всіх рівнях, в усіх системах. Тільки вам зазвичай видно лише надводна частина айсберга — поведінка. А якби ви знали, що твориться в організмі і душі дитини, коли він вперше йде в дитячий сад, то навряд чи віддали б його коли-небудь в цей новий дитячий колектив. У ньому малюк постійно перебуває в сильному нервово-психічній напрузі, не припиняються ні на хвилину. Він на межі стресу або в повній мірі відчуває стрес.

Придивіться уважніше до дитини, він здоровий чи все-таки хворий?Здається, не те і не інше. Ваш малюк в особливому «третьому стані» між здоров’ям і хворобою. Щось подібне відчували ви, коли були вагітні. Але постійно перебувати в «третьому стані» не можна. Тому сьогодні або завтра ваша дитина або просто справді захворіє, чи знову стане сам собою. Якщо вираженість стресу у дитини мінімальна, незабаром ви забудете про негативні зрушення адаптаційного процесу і про те, що турбує вас сьогодні. Це буде говорити про легку або ж сприятливої адаптації.

Якщо вираженість стресу велика, у дитини, очевидно, буде зрив, і він, мабуть, захворіє. Зрив, як правило, свідок несприятливою або ж важкої адаптації у малюка.

Давайте все-таки уточнимо, що провокує в подібній ситуації стрес у дитини.

У величезній мірі — відрив від матері. Звичайно ж, малюк нерозривно пов’язаний з вами і мама — це головне, що у нього було, вірніше, є і буде. І раптом його кохана і найпрекрасніша на світі мама кинула його напризволяще серед жахливої нової обстановки та незнайомих йому раніше дітей, яким немає до нього справи. І щоб у цій новій обстановці протриматися, йому необхідно тут вести себе не так, як вдома. Але він не знає цієї нової форми поведінки і від того страждає, боячись зробити щось не так. А страх підтримує стрес, і утворюється порочне коло, яке все-таки на відміну від всіх інших кіл має точне початок — відрив від матері, розлука з матір’ю, сумніви в її альтруїстичної любові.

Отже, розлука — страх — стрес — зрив адаптації — хвороба … Але все це зазвичай властиво дитині з важкою або несприятливої адаптацією до дитсадка. При цьому типі адаптації процес, як правило, затягується на тривалий час і ваша дитина пристосовується до організованого колективу місяцями, а іноді не може пристосуватися зовсім. Тому дітей з важкою адаптацією, яку зазвичай прогнозують у дитини ще в дитячій поліклініці, бажано не віддавати на три роки в сад, а по можливості трохи пізніше, у міру вдосконалення їх адаптаційних механізмів.

До речі, хлопчики 3-5 років більш уразливі в плані адаптації, ніж дівчата, оскільки в цей період вони більше прив’язані до матері і більш болісно реагують на розлуку з нею.

До того ж згадайте ще про кризу трьох років, який може нашаруватися на період адаптації дитини. В цей час малюк вперше відчув себе як особистість і хоче, щоб це бачили інші. А ми, інші, це не завжди бачимо чи не бажаємо бачити, нам простіше, щоб було все, як раніше. Тому малюк весь на межі, відстоюючи перед нами свою особистість, і психіка його стає ранимее до впливу різних обставин навколишнього середовища.

І ось ви саме в той час, коли дитина гостро в вас потребує, коли вам необхідно щадити його ослаблену нервову систему, як ніби-то спеціально, додатково до психічної навантаженні кризи трьох років, мимоволі звалюєте на плечі маляти ще один важкий вантаж — вантаж адаптації до дитсадку, не розуміючи, що все це «надірвете» його. І частина дітей і справді «надривається», про що свідчать видимі зміни в звичайному поведінці дитини.

Ступінь адаптації дитини до умов дитячого садка
У кожному дитячому саду є вже свій відпрацьований алгоритм адаптації дитини. Найчастіше малюк звикає до нового життя за такою схемою:

щоб дитині було простіше познайомитися з вихователями та іншими дітьми, мама приводить його кілька разів на денну і вечірню прогулянку. Дуже важливо, щоб дитина бачила, як батьки приходять за дітьми;
перший тиждень малюка призводять до дев’ятої години, щоб він не бачив сліз і негативних емоцій інших дітей при розлученні з мамою.Бажано, щоб дитина була нагодована, тому що багато малюків відмовляються їсти у незвичній для них обстановці;
перший тиждень мама знаходиться в групі разом з малюками, щоб він відчував себе спокійніше. Після ранкової прогулянки мама забирає дитину додому;
другий тиждень малюк залишається в групі протягом такого ж часу, що і в першу, але вже без мами. Мама приходить до кінця ранкової прогулянки, і дитина обідає в її присутності;
третю і четверту тиждень дитина вже може залишитися на денний сон. Батьки можуть забрати його відразу, як тільки він прокинеться.
По тому, як діти пристосовуються до садка, їх можна розділити на три основні групи.

Важка ступінь адаптації — діти, які реагують на зміну обстановки нервовим зривом, до цього ще додаються і простудні захворювання.Це найбільш несприятливий варіант.

Поведінка дитини:
Контакт з дитиною вдається встановити тільки через батьків (в хучшем випадку з дитиною взагалі не вдається встановити контакт).Малюк переходить від однієї іграшки до іншої, ні на чому, не затримуючись, не може розгорнути ігрових дій, виглядає стурбованим, замкнутим. Зауваження або похвала вихователя залишають дитину або байдужим, або він лякається і шукає підтримку у батьків. Дуже часто батьки знаходяться в злитті з дитиною, сумніваються в тому, що він зможе освоїтися в дитячому саду. Hо поступово все може владнати, і це багато в чому залежить від обстановки вдома.

Запам’ятайте, що дитині з важкою адаптацією, крім вас і вихователів, допоможе тільки педіатр або вузький фахівець!

Середній ступінь адаптації — в цю групу опадають діти без нервових розладів — вони в дитячому саду «всього лише» починають часто хворіти. Ще б пак, відбувається «обмін» всілякими інфекціями.Подібну «щеплення» можуть витримати далеко не всі діти — у багатьох починаються ГРЗ та інші неприємності. При цьому типі адаптації захворюваність дитини може знизити лікар. Чим раніше він призначить коригуючі заходи дитині, тим менша ймовірність, що малюк ваш захворіє, а значить, адаптація його наблизиться до сприятливою. І це, в свою чергу, допоможе адаптуватися вашій дитині і в подальшому, коли він переступить поріг школи.

Поведінка дитини:
Дитина вступає в контакт, спостерігаючи за привабливими діями вихователя, або через включення тілесних відчуттів. Напруженість перших хвилин поступово спадає, дитина може вступати в контакт зі своєї ініціативи, може розгорнути ігрові дії. На зауваження та заохочення реагує адекватно, може порушувати встановлені правила і норми поведінки (соціальне експериментування).

При цьому типі адаптації дитина в середньому адаптується до нового організованого колективу більше місяця і іноді під час адаптації захворює. Причому, як правило, хвороба протікає без якихось ускладнень, що може служити головною ознакою відмінності зазначеного типу адаптації від несприятливого варіанта.

Легка адаптація — нарешті, майже половина дітей становить саму благополучну групу — вони відвідують садок без особливих втрат, більш-менш з бажанням. Зазвичай період адаптації становить 3-4 тижні. З такою дитиною майже немає клопоту, і зміни, які видно вам в його поведінці, звичайно короткочасні і незначні, тому дитина не хворіє.

Поведінка дитини:
Дитина спокійно входить в групу, уважно оглядається, перш ніж зупинити свою увагу на чому-небудь. Він дивиться в очі незнайомій дорослому, коли той до нього звертається. Дитина вступає в контакт зі своєї ініціативи, може попросити про допомогу. Вміє зайняти себе сам, використовує в грі предмети-замінники, наприклад, навмисно годує ляльку, настрій бадьорий або спокійне, пантоміміка виразна, емоції легко розпізнаються. Дитина дотримується встановлених правил поведінки, адекватно реагує на зауваження і схвалення, коректуючи після них свою поведінку. Він вміє грати поруч з іншими дітьми, доброзичливий до них. Полярним типом для важкої адаптації, є тип легкої адаптації дитини, коли малюк ваш адаптується до нових обставин зазвичай кілька тижнів, найчастіше — півмісяця.

Кожна дитина звикає до життя в дитячому саду по-своєму. Одній дитині на адаптацію потрібно всього тиждень, а іншому — цілий місяць. Тривалість звикання залежить від багатьох факторів. Треба враховувати темперамент малюка, його стан здоров’я, яка обстановка в сім’ї і навіть те, наскільки готові до цього важливого етапу самі батьки. Деякі діти в перші дні виявляють неабияку агресію: дряпаються, кусаються, кидаються на підлогу, з люттю шпурляють пропоновані іграшки. Іноді буває все навпаки: малюк після розставання з мамою замикається в собі і, перебуваючи в крайньому напрузі, ледве стримує ридання; сидить, уткнувшись в одну точку, не доторкаючись ні до іграшок, ні до їди. Так що батьки повинні бути готові до всього.

Щоб більш детально і якомога об’єктивніше судити про цей етап, психологами був спеціально розроблений ряд необхідних показників, досить інформативно характеризують особливості поведінки й прояв емоцій у дитини, адаптується до нового організаційного колективу, і емоційний портрет дитини, вперше надійшов у звичайний дитячий сад.