Як вид спілкування, всяке заняття з дітьми — це передача інформації (знань), формування навичок і вмінь. Щоб заняття збуджувало інтерес дітей, зміцнювало прагнення займатися, необхідно урізноманітнити форми його проведення. Якщо ж Ви день у день спілкуєтеся з дітьми одним і тим же способом, це швидко набридне вашим дітям, та й Вам самим.
У спілкуванні з дітьми на заняттях виникають нерідко ситуації, які, як би спеціально випробовують вихователя на стриманість, терпіння, вміння володіти собою. Іноді при поясненні нового завдання одному-двом дітям доводиться кілька разів робити зауваження, і нерідко вихователь не стримується, він втомився від неслухняності, йому набридло повторювати кілька разів одне і те ж, і він зривається на крик і погрози. Потрібно пам’ятати: «Крик — це найвірніша ознака відсутності культури людських відносин» (В.А.Сухомлинский).
Велике значення в спілкуванні з дітьми має настрій. Вихователь повинен стежити за своїм настроєм. Він зобов’язаний негайно перебудовувати свій сумний, пригнічений настрій. У цьому випадку непогано оволодіти мистецтвом перевтілення, яким досконало володіють актори.
Наскільки важливо цьому навчитися, зрозуміло кожному — наш настрій заразливий, він передається дітям, впливаючи на їх сприйняття, готовність зрозуміти, слідувати вказівкам педагога.
Діти завжди тягнуться до людей, яким властиво підвищений веселий настрій, і, навпаки, уникають людей похмурих, неусмішливість, нудьгуючих. Дітей сковує настрій смутку, пригніченості дорослих.
Якщо педагог хоче зберегти повагу і любов своїх вихованців він не повинен жодним словом, поглядом, жестом, показувати свою прихильність або неприйняття до когось із них. Треба ставитися однаково до всіх і до кожного окремо. Разом з тим необхідно задовольняти бажання кожної дитини, щоб його любили, щоб він відчував, що його люблять і люблять кілька особливо.
Працюючи з дитячим колективом, вихователь повинен знати індивідуальні особливості своїх дітей. Погано, якщо педагог почне всіх «причісувати під одну гребінку», «підганяти» індивідуальні властивості тієї чи іншої дитини під загальну лінію. Дбайливе ставлення до особистості дитини — це насамперед визнання його несхожості, особливостей прояву характеру, волі, мислення, вчинків, що відрізняють однієї дитини від усіх інших в дитячому колективі.
Педагогові треба рахуватися з індивідуальністю кожної дитини, а тим більш яскраво вираженою індивідуальністю.
Важливою умовою оптимізації спілкування з дитиною є уважність, проникливість і неквапливість. Дитина хоче нам щось сказати, а ми, дорослі, обтяжені безліччю справ, зазвичай кидаємо звернувся до нас: «Почекай, колись, потім!» При цьому ми забуваємо, що у кожної людини виникає ситуація, коли йому виключно важливо з ким поговорити, коли дуже хочеться поділитися своїми спостереженнями, відкриттям, думкою.

Розуміння і удачі Вам у Вашій цікавій і потрібній справі!