У віці 3-5 років діти починають грати разом. На майданчику, у дитячому садку можна помітити, як діти збиваються в «групи за інтересами».

Хлопчаки грають у міліціонерів, пожежників, космонавтів. Дівчатка — в «дочки-матері». Якщо до цього іграшка мала цінність сама по собі тільки тому, що належала дитині, то зараз все змінюється. Іграшки стають «проміжним» ланкою між дітьми, умовою гри.

Тепер діти самі прагнуть поділитися іграшкою з друзями, адже це означає, що буде спільна захоплююча гра. Людські відносини виходять на перший план. Іграшка, принесена в садок і нікого не зацікавила, буде відкладена у далекий кут.

Саме в цей час на хвилі спільної гри в дітях і можна виховати вміння ділитися, яке у дорослих називається щедрістю. Дитина дуже швидко розуміє, що, дозволивши грати своєю іграшкою іншим, вона отримує право увійти до групи, грати разом. Саме тому батьки 3-5-річних дітей набагато рідше згадують про жадібність. Просто вони бачать, що діти почали ділитися і це відбулося як би само собою.

Діти, як правило, охоче діляться своїми речами з друзями, але можуть не дозволити навіть доторкнутися до них іншим. Справа в тому, що дитина виділяє для себе близьке оточення, в яке входять рідні та друзі. Цим людям дитина довіряє, завжди охоче спілкується і з задоволенням поділиться найпотаємнішим.

І є люди, поруч з якими малюк змушений перебувати, але може відмовляти їм у спілкуванні (наприклад, деякі родичі й інші хлопці в саду). З ними він не захоче ділитися. Жадібність це? Ні. Подумайте самі: у Вас є машина. Чи дасте Ви на ній покататися Вашої знайомої з сусіднього під’їзду? Швидше за все — ні. А Вашому чоловікові, братові? Швидше за все — так. Тому якщо дитина здатна поділитися з близькими та друзями, то жадібним він не є.

У цей період дитина активно вбирає в себе соціальні установки житті. Вона починає співвідносити свою поведінку з якимись правилами, обов’язковими для всіх. Тому саме зараз саме час розповісти, а краще показати на своєму прикладі, що означає ділитися. Ви повинні показати, що треба вміти не тільки брати, але й давати.

Намагайтеся використовувати для цього кожну нагоду. Наприклад, від плитки шоколаду залишилося кілька часточок, і дитина хоче все доїсти. Непогано в цей момент нагадати йому, що ви теж не відмовилися б від шоколаду, та й татові треба залишити. Поділіть всі на 3 рівні частини. Якщо в сім’ї декілька дітей, не забувайте нагадувати їм про те, що треба завжди ділитися між собою, а також з вами.

Купуючи солодощі в магазині, запропонуйте дитині: «Давай купимо ці цукерки бабусі, адже ми скоро поїдемо до неї в гості». І не лінуйтеся допомогти малюкові зробити кому — небудь подарунок своїми руками до дня народження та свят. Не упускайте випадку надати їй можливість відчути, як приємно робити добрі справи і у відповідь отримувати подяку друзів і рідних.

Щедрість — це душевна потреба.
Навчити дітей ділитися іграшками і цукерками — мало. Адже справжня щедрість — це не тільки здатність поділитися якоюсь річчю, а й бажання поділитися їй. Тому важливо, щоб ваша дитина бачила, що Ви знаходите час, щоб допомогти друзям, щоб «по душам» поговорити з рідними, аби порадувати чимось близьких. Важливо, щоб дитина зрозуміла: Ви самі отримуєте радість від усього цього. Тоді й вона навчиться бути душевно щедрою.

Поради батькам.

* Поки дитині 1,5 — 2,5 роки дозвольте їй захищати свої іграшки від інших дітей. Пам’ятайте, що в цьому віці у дитини формується вміння постояти за себе і свою власність. Дотримуйтеся стратегії «Дитина може поділитися, якщо захоче».

* Придивіться, яке положення займає дитина в родині. Не дозволяйте йому ставати «маленьким тираном».

* Розмовляйте, обговорюйте з дитиною прожитий день. Проводьте час разом: гуляйте, грайте та розважайтеся. Хороший емоційний контакт з дитиною — краща профілактика жадібності.